Сторінками життя Головного Отамана армії УНР: у Полтаві презентували розширене видання путівника «Симон Петлюра і Полтава»
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Під час книжкової виставки-ярмарку «Пошук» в обласному центрі відбулася презентація другого, розширеного, видання путівника «Симон Петлюра і Полтава». Книгу представив начальник відділу туризму та культурної спадщини Управління культури Департаменту культури та молоді Полтавської міської ради Віталій Павлов, який є керівником проєкту та редактором видання.
Перший варіант книги, як зазначалося, побачив світ ще 2017 року, з нагоди сторіччя Української Народної Республіки. Потреба в другому виникла через необхідність виправити неточності у висвітленні деяких подій початку ХХ століття та доповнити книгу новими матеріалами. Підготовка оновленого видання розпочалася ще до ухвалення Верховною Радою постанови про вшанування на державному рівні пам’яті Симона Петлюри в соті роковини його трагічної загибелі в Парижі.
Разом із модератором заходу учасники презентації здійснили віртуальну прогулянку рідним містом очільника Директорії, згадуючи знакові події його життя та діяльності з прив’язкою до історичних місць або об’єктів тих часів, зупиняючись на питаннях, які є менш розкритими на сьогодні або більш дискусійними.
Родина Петлюр: бізнес батька та цілительство матері, родовід
Першим об’єктом на цьому шляху стала батьківська хата Симона Петлюри. Дослідники досі дискутують, скільки ж було дітей у родині. Автор тексту путівника, почесний працівник туризму, почесний голова Полтавської обласної громадської організації «Спілка екскурсоводів» Анатолій Чернов у своїх працях згадує про 12, тоді як більшість сучасних істориків схиляються до цифри 9 (чотири хлопчики та п’ять сестер).
Родина Симона Петлюри була патріархальною «у гарному розумінні цього слова». Його мати, Ольга Марченко, мала дар цілительки й лікувала хвороби очей, через що до неї приїздили люди з Гадяча, Зінькова, Котельви та інших населених пунктів. Батько, Василь Петлюра, був чоловіком середньої заможності, займався візницьким промислом.
Його підприємство на вулиці Загородній, 20 (нині це район між залізничним вокзалом «Полтава-Київська» та центральною частиною міста) нагадувало сучасне підприємство-перевізника з власним СТО. За різними даними Василь Петлюра мав від 6 до 8 пар коней, кілька фаетонів та закритих карет, утримував стайні, сараї для ремонту екіпажів і мав двох найманих кучерів. Послуги з перевезення надавав цілорічно, був зразковим платником податків та отримував жетони на промисел від Полтавської міської думи.
Крім того, батько Симона Петлюри вкладав кошти в нерухомість – придбав частину діброви на околиці Малих Будищ. Згодом саме цим майном родина розрахувалася з відомим діячем Федором Щербиною, який вніс заставу за Симона Петлюру, коли той був заарештований за революційну діяльність.
Походження роду Петлюр має кілька версій.
- Перша: Анатолій Чернов виводить родовід від Калнишевського, з півдня України, нащадки якого поступово переселялися північніше й півнішніше, допоки не оселилися на Полтавщині – ідеться про діда Симона, Павла Петлюру, який займався візницьким промислом і передав цю справу сину Василеві.
- Друга версія: Степан Скрипник (майбутній патріарх Мстислав, син меншої сестри Маріанни, а отже, племінник Симона Петлюри), казав, що його рід походить від шведського солдата-каролінця, який залишився в Україні після Полтавської битви 1709 року й одружився з місцевою козачкою. Проте заступник із наукової роботи Полтавського краєзнавчого музею Володимир Мокляк під час роботи з реєстровими списками козаків Полтавського полку згадок прізвища Петлюри або похідних від нього, що б підтвердило цю версію, за XVIII століття не виявив.
Навчання та відрахування
Доньки подружжя Петлюр навчання не проходили, жодна з них не була вихованкою Інституту шляхетних панянок. А от всі сини завдяки батькові отримали початкову освіту в церковно-приходській школі, потім духовну освіту – навчалися в духовному училищі та духовній семінарії (старий корпус нинішнього Полтавського державного аграрного університету).
Симон Петлюра, зокрема, опанував великий блок гуманітарних дисциплін: історію, географію, логіку, математику, латину, грецьку, російську та французьку мови, а також низку богословських предметів. Знання французької, до слова, знадобилося йому наприкінці життя, в еміграції. За свідченнями дослідників, Петлюра мав хист до гуманітарних наук і свого часу став навіть автором першого за часів УНР закону пам’яткоохоронного спрямування. Серед однолітків Симон виділявся творчими здібностями: чудово співав (мав тенор), грав на скрипці, виступав як актор та режисер-постановник студентських вистав. Через нестачу грошей він підробляв «репетиторством» для студентів молодших курсів. А за захист скривджених отримав від однокурсників прізвисько Зелот (у перекладі – ревнитель, захисник, на честь одного з апостолів).
Окрім навчання, Петлюра опікувався підпільною бібліотекою із забороненою літературою, тобто такою, яка через цензуру не була доступна для широкого загалу. Водночас він був постійним читачем великої бібліотеки Полтавської консисторії (будівля вулиці Козака), за допомогою матеріалів із якої досліджував історію української церкви, архітектури тощо.
Батьки мріяли бачити Симона священником або викладачем Закону Божого, проте в січні 1901 року на останньому курсі хлопця відрахували. Підставою стало те, що студентський хор під керівництвом Петлюри без погодження з ректором виконав у великій залі семінарії кантату Миколи Лисенка «Б’ють пороги» на слова Тараса Шевченка. У часи суспільно-політичної кризи в імперії твір, що прославляв козацьку минувшину та вільну Україну, вважався неблагонадійним. На наказі про відрахування Петлюри та кількох його побратимів ректор залишив надпис «аглашенні ізідітє». Після цього Симон офіційно більше ніде не навчався, здобував знання самоосвітою.
До цього інциденту Петлюра вже двічі мав проблеми з керівництвом, проте тоді за нього вступався єпископ Полтавський і Переяславський Іларіон, який регулярно користувався перевізницькими послугами Василя Петлюри. Деякі викладачі семінарії з українофільськими поглядами тоді зазначали: «Краще хай він буде мазепинцем, ніж соціалістом», адже соціалістичні ідеї вважалися набагато більшою загрозою для системи.
Початок політичного шляху в Полтаві
Саме в Полтаві розпочалася активна політична діяльність Симона Петлюри, і важливим моментом на цьому шляху стало 19 лютого 1900 року, коли на квартирі Олександра та Софії Русових (будинок на Воскресенському узвозі) під час святкування Шевченківських днів харківський адвокат Микола Міхновський зачитав маніфест «Самостійна Україна». Хлопець став свідком тієї події, і це серйозно вплинуло на його погляди. Він сформував так завану «Ісусову піхоту» – групу студентів, які розповсюджували серед селян, зокрема на території Решетилівського повіту, заборонену літературу. Через таку агітаційну діяльність Симон Петлюра потрапив під нагляд місцевої поліції.
«І йому нічого не залишається, як вийти з поля зору поліціянтів, і він ухвалює рішення виїхати за межі міста, взагалі за межі України. 1902 року починається період на Кубані…», – зазначив Віталій Павлов.
Більше інформації про подальші періоди життя Головного отамана армії УНР дізнавайтеся з відео.
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
